Тільки так. Ніяк інакше

[DvaSlova]

Название: Тільки так. Ніяк інакше
Автор: Dva_Slova
Бета: lostProphet (українскьий текст), olala (русский текст)
Комментарий: из цикла коротких рассказов "Вуаль"
Жанр: короткий рассказ
Рейтинг: от 12 лет
Пейринг: отсутствует. Не фандом.
Статус: закончен

Тільки так.

Він дивиться просто на мене, і його очі промовляють: «Тільки так. Ніяк інакше».
Звичайно.
А як інакше?

Довгий гудок сповіщає, що вже час сідати у поїзд. Час прощання давно минув.

Вагони в ряд, не розрізнити зовсім. Тільки табличка із номером, як маяк для пасажирів.
Мій тринадцятий. Місце шосте. Хтось скаже: містика... (краще була б містика).

Я не знаю, що тримає його поряд зі мною.

Раптом усі звуки зникли.
Не так. Хіба можуть звуки зникнути?
Просто стало набагато тихше. Здається, комусь заважають режисерські спец-ефекти.
Нехай буде так.

Він тримає мене за руку, намагається зібратись та щось сказати.
Усе марно.

Я ціную його за вміння мовчати.
Мовчати, коли болісно, мовчати, коли щасливий, мовчати зі мною та в мені. (Останнє давалося йому найтяжче, заперечувати не буду).
Мовчати, коли є що сказати. Мовчати, коли нічого не знаєш, а особливо, коли знаєш.
Мовчати на світанні, увечері... Узимку, влітку, восени, навесні... Мовчати в метро, у таксі на задньому сидінні, на кухні, під дощем, в автобусі та трамваї, на роботі, за комп'ютером... Мовчати в телефонну трубку.

Мовчки прощатись зі мною. Як зараз.

Ми їздили на велосипедах, катались на атракціонах (улюбленим було чортове колесо).
Він (через мене?) полюбив імбирний чай та морозиво.
Ми слухали музику різних народів, жанрів, творців, музику зі словами та без слів.
Ми мовчки дивились в небо, лежачи на холодній землі. Ми роздивлялись сузір’я Лева та Діви... Скільки бажань було загадано! Я справді не пам'ятаю, чи здійснились вони.

Ми з самого початку домовились, що будемо жити одним днем, тому що завтра не існує.
Рано чи пізно наші дороги повинні були розійтись, але спочатку, кожен отримає свої уроки життя.
Тільки так. Ніяк інакше.
Так ми стали вчителями один для одного.

Я вчила його слухати тишу та чути навколишній світ. А він вчив мене жити. Вперше за мої двадцять п'ять. Він вчив мене не тільки слухати себе, а й чути, що каже мій маленький світ. Він відкрив його для мене.


Так.
Він навчився.
Навчилась і я.

Він тримає мене за руку, намагається зібратись та щось сказати.
Усе марно.
Це я навчила його мовчати, і тепер він мовчки прощається зі мною.

Звуки повертаються до нас з неймовірною хвилею.
Удар дуже тяжкий — я забираю свої руки з його долонь.
Поцілунок в брову — те, що лишилось від нашого життя і стало нашим прощанням.

Я швидко піднімаюсь по трьома сходинками вагона, озираюсь, і бачу, як його очі промовляють: «Тільки так. Ніяк інакше».

Внимание!
Перевод:

Только так.

Он смотрит прямо на меня, и его глаза твердят: "Только так. Никак иначе".
Конечно.
А как иначе?

Длинный гудок сообщает, что пора садиться в поезд. Время прощаний давно закончилось.

Вагоны в ряд, совсем не различить. Только табличка с номером, как маяк для пассажиров.
Мой тринадцатый. Место шестое. Кто-то скажет: мистика... (Лучше бы мистика).

Не знаю, что держит его рядом со мною.

Вмиг все звуки исчезли.
Не так. Разве могут все звуки исчезнуть?
Просто стало намного тише. Кажется, кому-то мешают режиссерские спецэффекты.
Вот так.

Он держит меня за руку, пытается собраться с мыслями и что-то сказать.
Бесполезно.

Я ценю его за умение молчать.
Молчать, когда больно, молчать, когда счастлив, молчать со мной и во мне. (Последнее ему удавалось с трудом, отрицать не буду).

Молчать, когда есть что сказать. Молчать, когда ничего не знаешь, а особенно - когда знаешь все.
Молчать утром, вечером... Зимой, летом, осенью, весной... Молчать в метро, в такси на заднем сидении, на кухне, под дождем, в автобусе и трамвае, на работе, за компьютером... Молчать в телефонную трубку.

И молча прощаться со мной. Как сейчас.

Мы катались на велосипедах и аттракционах. (Любимым стало чертово колесо).
Он (из-за меня?) полюбил имбирный чай и мороженое.
Мы слушали музыку разных народов, жанров, исполнителей, музыку со словами и без.
Мы молча смотрели в небо, лежа на холодной земле. Мы следили за созвездиями Льва и Девы. Сколько желаний было загадано! Я действительно не помню, сбылись ли они.

Мы с самого начала договорились, что будем жить одним днем, потому что завтра не существует.
Рано или поздно наши дороги должны были разойтись, но сначала каждый получит свой урок жизни.
Только так. Никак иначе.
Так мы стали учителями друг для друга.

Я учила его слушать тишину и слышать окружающий мир. А он учил меня жить. Впервые за мои двадцать пять лет. Он учил меня не только слушать себя, но и слышать свой маленький внутренний мир. Он открыл этот мир мне.

Да.
Он научился.
Научилась и я.

Он держит меня за руку, пытается собраться с мыслями и что-то сказать.
Бесполезно.
Это я научила его молчать, и теперь он молча прощается со мной.

Звуки возвращаются к нам неимоверной волной.
Удар очень тяжелый — я забираю свои руки из его ладоней.
Поцелуй в бровь — то, что осталось после нашей жизни и стало нашим прощанием.

Я быстро поднимаюсь по трем ступенькам вагона, оглядываюсь, и вижу, как его глаза твердят: "Только так. Никак иначе".